Сьогодні ділимось з вами історією нашого колеги. Макс обіймає позицію General QA Engineer на Pitchbook, одному з найбільших наших проектів. Та 24 лютого Макс пішов не до офісу, а у військову частину, і тепер він — перший заступник командира батальйону. Він відповідає за планування оборони, наступу, маневрені та інші спеціальні дії на тактичному рівні, а також координує взаємодію з іншими підрозділами.

Макс поділився з нами своєю історією: як отримав поранення, що переоцінив для себе, кому вдячний найбільше та які має плани після одужання.

Пишаємось нашими героями та наближаємо перемогу разом!

Чи був у тебе військовий досвід до 24 лютого?

Так, мій бекграунд — Академія Сухопутних Військ у Львові. Звільнився у 2018 року у звання капітана з посади командира механізованої роти. В АТО брав участь з 2014 року у гарячих точках на території всього сходу України.

Як минув твій день, коли розпочалась війна?

О 5:30 ранку подзвонив знайомий і сказав, що почалась війна і по Києву наносять ракетні удари. Я промоніторив ситуацію та о 6 ранку вже знімав готівку у банкоматі. Скупився в магазині водою, шоколадками та в’яленим м’ясом, бо знав, що добиратись до військової частини треба буде полями, лісами та посадками, а для цього треба сухпай на 2-3 дні.

О 10 ранку зідзвонились зі своїми побратимами з Києва, пішли самі у військкомат, взяли направлення до військової частини і о 17 годині виїхали з Києва. До 10 ранку я ще навіть трохи попрацював (сміється), але потім усвідомив, що думками в іншому місці.

Пішов до війська, бо зрозумів, що з моїми знаннями та досвідом я можу зберегти багато життів, виконати поставлені завдання та, можливо, прискорити нашу перемогу у цій війні.

Чим зараз займаєшся в ЗСУ?

Наразі моя посада — начальник штабу — перший заступник командира батальйону. Моя задача — планувати оборону/наступ/маневрені та інші спеціальні дії на тактичному рівні, взаємодіяти з іншими підрозділами з інших структур в моєму районі відповідальності і звісно ж, нищити ворога (чим більше, тим краще).

Як отримав поранення?

За декілька місяців встиг повоювати і під Херсоном, і в Луганській області, проте отримав поранення у Сєвєродонецьку, коли планував подальші дії мого батальйону (треба було вносити зміни та корективи на деяких ділянках фронту), коли в підвал відбулось попадання 152мм артилерійського снаряду, скоріш за все, з 2С19 “МСТА-С”.

В підвальному приміщенні я був один. Картинка була як в грі — за секунду все зруйнувалось, я опинився в диму, вогні та завалах. Мене контузило, посікло голову та обличчя осколками. Я зміг вибратись до своїх, мені надали першу домедичну допомогу. І навіть там я трохи керував, як треба мене перебинтувати, де жгут накладати та з якою силою, як мене транспортувати (сміється). Потім мене евакуювали з Сєвєродонецька до Кропивницького, шлях був довгий.

Що переосмислив для себе за ці декілька місяців війни?

За цей час я зрозумів, що треба цінувати кожну мить зі своїми близькими, що життя може обірватись в лічені секунди.

Також зрозумів, що щастя — не в грошах (і навіть не в їхній кількості), щастя — це почути у телефон чи радіостанцію голос побратима, знайомого, його слова “живий, 4.5.0., все добре, бережи себе”.

 

Чим пишаєшся найбільше?

Пишаюсь нашою нацією, шаленою підтримкою, супротивом противнику. Що і на фронті, і в тилу — всі працюють виключно на нашу перемогу! Що ми, нарешті, стаємо Нацією, і згадали своє козацькі коріння.

Кому і за що вдячний найбільше?

По-перше, вдячний своїй сім’ї за підтримку, бо їм ще важче, ніж мені. По-друге, своїм друзям, побратимам, колегам з роботи, які постійно цікавляться, як справи, чи все добре, можливо щось потрібно. Це заряджає і мотивує, приємно знати, що про тебе пам’ятають і за тебе переживають. Також вдячний компанії SPD за підтримку та розуміння.

Яким бачиш майбутнє України?

Майбутнє України — обов’язково в Європі, сподіваюсь, і в НАТО. Зараз майже весь світ націлений на знищення культу російської федерації і, на жаль, це виконується на нашій території. Проте, це є колосальний крок вперед в усвідомленості нашого народу в своїй історії, в згуртованості нашої нації. Ми вже увійшли в історію як найвойовничіша країна на цій планеті.

Які маєш плани після одужання?

Звичайно, хотілось би повернутись до своєї роботи в SPD, проте треба їхати до свого підрозділу і наближати нашу перемогу в цій війні. За мої поранення треба ще з орками розрахуватись.

Share this page: